Створення польових лісосмуг в Угорщині розпочалося ще у 1950-х роках. Спочатку їх висаджували з агрономічною метою — для зменшення шкоди від вітру та покращення мікроклімату. Наймасовіші насадження відбулися у 1960-х роках, коли основною метою стала боротьба зі сніговими заметами та захист родючих ґрунтів. Проте ще на початку запровадження цієї практики виникло питання, як лісосмуги впливають на дику фауну, особливо на популяції дрібної дичини та козуль.
Експерт-лісівник Габор Кьолюш упродовж трьох десятиліть вивчав це питання на практиці. Його дослідження доводять, що польові лісосмуги — це не лише агрономічний інструмент, а й важливий екологічний та мисливський елемент сільського ландшафту.
Дані на основі понад 5000 км спостережень
У межах дослідження регулярно перевіряли понад 5000 кілометрів польових лісосмуг по всій Угорщині. З’ясувалося, що грамотно спроєктовані та доглянуті насадження вже через 2–3 роки після створення забезпечують нові середовища існування для диких тварин, зокрема фазанів, куріпок, зайців та козуль.
У середньому одна кілометрова ділянка якісної лісосмуги може підтримувати:
- 1,8 фазана
- 0,3 гнізда фазанів
- 0,2 куріпки
- 0,1 гнізда куріпок
- 1 зайця
- 0,6 козулі
З урахуванням приплоду, у такій смузі мешкає близько 4 тварин (дорослі особини та молодняк). Дослідження також засвідчили, що 30–40% популяції фазанів і 15–20% куріпок регулярно гніздяться в межах лісосмуг, а молодняк здебільшого залишається в цих місцях і взимку.
Не всі насадження однаково корисні
В Угорщині існує близько 20 000 км польових лісосмуг, однак 30–40% з них складаються з малозначущих насаджень — кількох рядів акації або тополі з крайовими посадками лоху. Такі однорідні насадження мають низьке біорізноманіття та майже не приносять користі дикій фауні.
Найкращими виявилися багатоярусні смуги з різними за висотою та функцією видами рослин:
- Нижній ярус: жостір ламкий
- Середній ярус: аморфа кущова, бузок звичайний, спірея середня
- Верхній ярус: клен гостролистий, сосна звичайна, тополя біла
До середнього шару рекомендують додавати ягідні кущі: бузину чорну, дерен звичайний і дерен криваво-червоний, які забезпечують кормову базу та підвищують різноманіття. У трав’яному покриві особливу роль відіграють ожина та злакові — вони створюють укриття для дрібної дичини.
Водночас варто уникати колючих і загрозливих для руху видів, таких як шипшина, глід, терен і лох сріблястий, які ускладнюють доступ, особливо для козуль і зайців.
Багатофункціональність польових лісосмуг
Окрім мисливського значення, польові лісосмуги виконують численні екологічні та агрономічні функції:
- зменшують вплив вітру на посіви;
- запобігають виносу пестицидів за межі поля;
- знижують запилення й шумове навантаження;
- зменшують випаровування, зберігаючи вологу в ґрунті;
- сповільнюють стік дощових вод, запобігаючи ерозії верхнього шару ґрунту;
- забезпечують середовище для багатьох видів тварин — як хребетних, так і безхребетних;
- служать екологічними коридорами, якщо є безперервними або з’єднаними між собою.
Крім того, лісосмуги роблять ландшафт візуально привабливішим і ближчим до природного середовища — на противагу одноманітним полям.
Чому ж лісосмуги не використовуються повсюдно?
Попри численні переваги, їхнє використання залишається обмеженим. Основні причини:
- лісосмуги займають частину цінної ріллі;
- у прикордонних із ними зонах можливе зниження врожайності;
- висадка та догляд потребують чималих ресурсів і часу.
Поширений міф про те, що дерева «висмоктують» вологу з ґрунту, шкодячи культурам, не підтверджується дослідженнями. Навпаки, дерева та кущі мають глибше коріння, ніж польові культури, тому беруть воду з інших шарів. У складних екосистемах конкуренція за ресурси менша, а стійкість до змін клімату — вища.
Висновок
Дослідження Габора Кьолюша, що тривали понад 30 років, переконливо доводять: польові лісосмуги суттєво покращують не лише умови господарювання, а й екологічну стабільність та добробут дикої фауни. Вони можуть стати ключовим елементом зеленої інфраструктури майбутнього сталого сільського господарства та мисливського господарства.
